×
Повысить рейтинг
Введите количество баллов которое хотите купить (100 балов = 2$)
*Каждый день, будет сниматься -10 баллов, чтобы поддерживать равные возможности и в рейтинге были наиболее активные психологи.


Уважаемый читатель сайта!
Приглашаем присоединиться к нашим социальным страницам. Спасибо, что ты с нами!
Спасибо, я уже с вами!
Авторизация Регистрация
Логин:

Пароль:
psypractice

Топ публикаций

Вы можете подписаться на новые публикации на сайте. Для этого нужно просто указать вашу почту.


Мы в соцсетях
Новое на форуме

Перейти на форум

Укажите ваш E-mail


подписаться

Родительське програмування у процесі становлення особистості або Про те, що треба говорити синові, щоб він став Чоловіком

13.07.2014 14:18:42
Подписаться на автора
3180
Родительське програмування у процесі становлення особистості або Про те, що треба говорити синові, щоб він став Чоловіком
Родительське програмування у процесі становлення особистості або Про те, що треба говорити синові, щоб він став Чоловіком


      Для початку кілька слів про те, а що, власне, таке життєвий сценарій особистості.

Життєвий сценарій – це план дій життєвої драми особистості, що передбачає, яким шляхом особистість буде йти по своєму життєвому шляху, а також де та як вона підійде до його кінця.

Сценарій реалізується у більшості випадків неусвідомлено, хоча інколи може бути і усвідомленим.

Cценарій записується у его-станах дитини через транзакції між нею і родителями. Коли діти стають дорослими, то розігрують свої сценарії у контексті того соціального оточення, в якому живуть і яке має власні драматичні форми.

В основі життєвого сценарію лежать сценарні рішення, які приймаються дитиною в ранньому дитинстві. 
Основними особливостями цих рішень є те, що, по-перше, вони вважаються найкращими для кожної конкретної дитини стратегіями виживання у світі, і, по-друге, сценарні рішення приймаються на основі дитячих емоцій і дитячої перевірки їх на відповідність дійсності.
Родителі, хоч і не можуть змусити дитину прийняти ті чи інші сценарні рішення, тим не менше чинять сильний вплив, передаючи їй вербальні і невербальні послання, на основі яких дитина формує уявлення про себе, про інших та про життя, що власне і утворює наповнення життєвого сценарію.

Сценарні послання можуть передаватися невербально, вербально, або і вербально і невербально одночасно. 

Спочатку сценарій формується невербально. А першими життєвими персонажами хлопчика є матір, батько та найближчі родичі. Сприймаючи повідомлення про себе через перші враження від контактів, діти починають розуміти вирази обличчя і відгукуватися на них. Хлопчики, яких ніжно пригортали до себе, до яких усміхалися і з якими розмовляли, отримували повідомлення кардинально відмінні від тих, які отримували діти, яких тримали на руках з острахом, ворожістю чи тривогою. Хлопчики, які отримували мало контактів і які відчували байдужість або ворожість родителів, «вчилися» відчувати негативні емоції і по відношенню до себе самих.

Чоловік «повертатиме» своїй дитині ті емоції і почуття, які він отримав у власному дитинстві від своїх батьків. Так, отримавши  любов, турботу, ніжність в ранньому дитинстві, він пам’ятатиме це на підсвідомому рівні і транслюватиме у теперішнє по відношенню до своїх власних дітей. В той же час чоловік, у підсвідомості якого немає інформації про любов і турботу, а є інформація про страх, тривогу, байдужість, холодність, - не матиме внутрішнього ресурсу до позитивних проявів своїх почуттів та емоцій.

Саме перші відчуття/враження дітей чинять  найбільш сильний вплив на формування життєвого сценарію, визначаючи їх майбутню психологічну позицію та ролі, які вони гратимуть у житті. Якщо провідні персонажі (як то батько) відсутні, то відповідно у інформаційному полі будуть відсутніми спогади про такі контакти, і можна передбачити, що штучно сформовані уявлення про те, як треба, можуть стати джерелом додаткових тривог. 

Вербальний механізм формування сценарію відбувається через певні послання, які умовно можна поділити на 1) спрямовані безпосередньо до дитини (наприклад, «Чоловіки не плачуть!», «Не будь дівчинкою!», «Ти ж майбутній чоловік!», «От виростеш – зрозумієш!»), так і 2) спрямовані до інших персонажів, де хлопчик є спостерігачем (наприклад,  матір може говорити про батька:  «Ти – справжній чоловік!», «Ти думаєш тільки про свою роботу, а не про нас!», «Ти – не чоловік!», «Все мушу вирішувати за тебе!» і т.д.).

Ці послання, в свою чергу, можуть бути як конструктивними, так і деструктивними. Конструктивні – це послання, що несуть у собі «корисні» позитивні сценарні рішення. Наприклад безпосередні послання до сина від батьків про його гендерну приналежність та систему правил чоловіка-батька: «Ти – хлопчик!», «Ти мужній!», «Ти маєш допомагати!», «Дівчаток не ображають!» тощо.
Деструктивні послання несуть в собі негативні «сценарні» рішення і є джерелом тривог на все життя. Так «Коли ти дитина – тебе люблять, а коли ти чоловік, то ставлення до тебе змінюється!» - робить висновок хлопчик спостерігаючи за конфліктами в сім’ї.

Загалом всі послання, які отримує хлопчик від батьків умовно можна поділити на:
-    організаційні  ( що і як має робити чоловік-батько у сім’ї);
-    емоційні (що відчуває чоловік-батько в сім’ї і як проявляє свої емоції);
-    структурні (яке місце чоловіка-батька у сімейній системі).

Спостерігаючи деструктивні прояви поведінки батьків (невербальний механізм), а також отримуючи їхні деструктивні послання (вербальний механізм), хлопчик на підсвідомому рівні може засвоїти їх як варіанти норми і прийняти відповідні сценарні рішення.      

Таким чином, отримуючи від батьків позитивні послання, хлопчик формує позитивні сценарні рішення, отримуючи негативні, відповідно формує негативні сценарні рішення. 

@Ірина Пушкарук




Понравилась статья? Читай больше вместе с нами


Комментировать:


Другие публикации автора:




яндекс.ћетрика